Сучасний спосіб нашого життя ми маємо завдяки усім винахідникам минулого, однак більшість людей не можуть назвати більше одного-двох імен винахідників. Ви здивуєтесь, що імена багатьох винахідників заховані у назвах їх винаходів, якими ми користуємось щодня.

Габріель Фаренгейт – ртутний термометр та температурна шкала. Прусський фізик Габріель Фаренгейт винайшов ртутний термометр у 1714 році. Хоча Галілео Галілей винайшов водний термометр на 100 років раніше, він був дуже приблизним і не таким точним, як ртутний термометр Фаренгейта. Габріель Фаренгейт також винайшов температурну шкалу, яку він використовував для визначення точки кипіння різних рідин.

Алессандро Вольта – батарейка. У 1800 році Алессандро Вольта винайшов перший метод виробляння постійного потоку електричного струму. Його батарейка, яка мала назву „Стовпчик Вольта”, складалась зі стовпчика мідних та цинкових дисків, розділених картонними дисками, просякнутими розчином солі. Електричний струм проходив через дріт, що з’єднував верхній і нижній диски. Ця батарейка була першим переносним джерелом енергії в історії людства, і без неї не існувало б багатьох інших винаходів, які приводяться в дію за допомогою електрики. На честь цього великого винаходу одиниця виміру електричної напруги, вольт, названа іменем графа Вольти.

Луї Брайль - система письма для сліпих. 12-річний французький хлопчик на ім’я Луї Брайль винайшов код, пізніше названий на його честь, у 1821 році. Луї вигадав цей код після того, як колишній солдат на ім’я Шарль Барб’є приходив до їх школи, щоб розповісти про винайдену ним систему „нічного письма”. Шарль винайшов код, що складався з 12 рельєфних крапок, щоб солдати могли читати військові повідомлення вночі, не маючи світла. Луї спростив код Шарля, зменшивши кількість крапок до шести. Луї ще й не було 15 років, коли він опублікував першу книжку, написану винайденим ним кодом; продовжуючи роботу протягом багатьох років, юнак розробив символи для нотних та математичних знаків. До 1868 року код Брайля розповсюдився в усьому світі, і тепер сліпі люди майже в усіх країнах використовують цей код для спілкування.

Граф Сандвіч – скибки хліба з начинкою з м’яса, сиру тощо. Джон Монтегю, четвертий граф Сандвіч, був високоосвіченим політиком 18-го сторіччя, але зараз його більше пам’ятають як винахідника сандвіча. Одного дня у 1762 році граф був захоплений грою в карти, і, хоча він був голодний, не хотів покидати ігрового столика. Щоб розв’язати цю проблему, він попросив свого лакея принести йому декілька скибок хліба та м’яса. Тоді він поклав шматочки м’яса між скибками хліба і став їсти цю закуску, не відриваючись від гри. Принцип сандвіча негайно став дуже модним, а сама закуска-сандвіч продовжує користуватися популярністю у всьому світі.

Мелітта Бентц – спосіб приготування і фільтрування кави. Німецька домогосподарка Мелітта Бентц любила каву, однак вона не любила гущу та гіркі масла, які потрапляли до кави, звареної традиційним способом (кип’ятіння меленої кави у воді). Вона подумала, що смак кави можна покращити, якщо зробити так, щоб мелена кава і масла не потрапляли в напій – відфільтрувати їх. Вона експериментувала з різними матеріалами і способами, поки врешті-решт не вирішила, що найкращий результат досягається завдяки промокальним папірцям з зошитів її сина, з яких вона вирізала диски і поклала на дно мідного горщика, в якому перед тим зробила декілька отворів. Завдяки її фільтрам можна було готувати насичену каву без гіркоти та гущі. Пані Бентц запатентувала свій винахід і разом із своїм чоловіком у 1908 році заснувала компанію. Більш ніж через 100 років люди в усьому світі досі використовують спосіб приготування кави Melitta® та однойменні фільтри для приготування своєї ранкової кави.

Лівай Стросс – джинси. Леві Стросс, володар галантерейного магазину, та кравець Джейкоб Девіс, одержали патент на перші у світі джинси в 1837 році. Ці брюки були оригінальними, тому що Девіс розмістив металеві заклепки по боках накладних кишень та в основі ширінки. Перші джинси, які вважались робочим одягом, виготовляли як з темно-синьої, так і з коричневої бавовни. Коричнева тканина не набувала такої м’якості і не була такою зручною, як синя, тому згодом джинси з неї перестали виробляти. Сині джинси і досі в моді і стали символом американського способу життя.

Джордж Істман – фотоапарат з котушковою плівкою. На початку 1800-х років, коли було винайдено фотографію, матеріали були дорогими, а сам процес фотографування і виготовлення фотографій був складним, тому цією справою займались професіонали. Американський фотограф та підприємець Джордж Істман змінив ситуацію, винайшовши першу суху прозору гнучку котушкову плівку, запатентовану в 1884 році, та перший фотоапарат, спеціально призначений для котушкової плівки, запатентований у 1888 році. Ручний фотоапарат Кодак можна було купити готовим для використання з уже зарядженою плівкою на 100 кадрів. Після використання усіх кадрів покупці повертали фотоапарат до компанії Істман Кодак. Компанія проявляла плівку і відсилала все назад покупцеві. Не дивно, що лозунгом компанії Істман Кодак були слова „Ви натискаєте кнопку, ми робимо решту”.

Шовк – натуральна тонка нитка, а також виготовлена з неї тканина, що вирізняється м’якістю, міцністю і блиском. Шовк був відомий у Китаї ще в ІІІ тис. до н.е., але тайна його виробництва строго оберігалась. Дорогі вироби з м’якої, легкої і красивої тканини подорожували разом з купецькими караванами через пустелі і гори так званим Великим Шовковим шляхом. На протязі століть ця тканина цінилась на вагу золота ( а іноді й дорожче). За переказами першими таємницю виробництва блискучої нитки викрали японці, які таємно вивезли з країни жвих гусениць шовкопряда і чотирьох дівчат, що володіли технікою виготовлення тканини. Індуси змогли отримати цю технологію, коли одна з китайських принцес була видана заміж за  індійського раджу. За легендою вона пивезла яйця шовкопряда і насіння тутового дерева у своїй високій весільній зачісці. У середині VI ст. християнські ченці таємно привезли до Європи лялечок шовкопряда, сховавши їх всередині своїх посохів. З тих пір виробництво шовку розповсюдилось в Італії, Греції, Іспанії та Франції. У Росії виробництво шовку почалось за Петра І. Гусениці всіх шовкопрядів на певному етапі свого розвитку утворюють кокон – обмотують себе довгою ниткою, яка утворюється  з речовини, що виділяється особливою залозою. Всередині кокона личинка поступово перетворюється на дорослу істоту. Процес виробництва шовку починається з вирощування тутових дерев ( у нас цю рослину називають шовковицею). На листках білої шовковиці метелики шовкопряда відкладають яйця, з яких через певний час виходять молоді личинки. Харчуючись листям , гусінь росте, а потім поступово  починає „одягатись” в шовкову нитку. Готові кокони збирають і обробляють гарячим паром чи окропом, для того щоб можна було знайти кінець міцної блискучої нитки. Повна її довжина в одному коконі досягає 1,2 км. Однак ця нитка настільки тонка, що для виготовлення промислової шовкової нитки складують волокна від 3-х до 10-ти коконів.Шовк – єдина тканина, в якій не живуть комахи. У середні віки, в епоху тотальної антисанітарії це було єдиним порятунком від надокучливих вошей.