Персональний сайт Артеменка Володимира Анатолійовича

ХТО КРАЩЕ ЗНАЄ МАТЕМАТИКУ- ХЛОПЦІ ЧИ ДІВЧАТА?

Artem — Sun, 24 Mar 2013 15:10:00 GMT

Університету Міссурі провів дослідження і з'ясував, що у хлопчиків і дівчаток різне ставлення і підхід до арифметичних завдань, повідомляє medical News. Так, дівчата воліють повільно і обережно підходити до питання, а хлопчики - швидко і з великою кількістю помилок.

З точки зору навчальної перспективи, спочатку дівчата виривалися вперед. Але до кінця шостого класу хлопчики їх обігнали. Хлопчики частіше називали відповідь з голови, по пам'яті, а дівчатка - вираховували. Саме ця якість і практика запам'ятовування відповідей на конкретні запитання давали хлопчикам згодом перевагу.

Дані закономірності вчені виявили під час спостереження приблизно за 300 дітьми з 1 по 6 клас. У першому і другому класах прагнення хлопчиків дати відповідь швидко призводило до того, що з'являлося багато версій відповідей, включаючи невірні.

Дівчата ж, навпаки, рідше помилялися, але відповідали повільніше і на меншу кількість питань. До шостого класу хлопчики встигали тренувати пам'ять, тому і обганяли дівчаток.

Даний матеріал взято з сайту http://pedpresa.com.ua

Як виник День сміху (День дурня) 1 квітня

Artem — Sat, 23 Mar 2013 13:47:06 GMT

1 квітня - День сміху (День дурня). Ми розповімо вам про історію появи свята день сміху або день дурня. Розповімо вам про те, як веселяться 1 квітня в різних країнах. Це розповідь про свято сміху.

Ви коли-небудь замислювалися про те, чому першого квітня всі жартують, веселяться і влаштовують один одному смішні розіграші? Адже цей звичай існує не тільки у нас, а в багатьох країнах. І це притому, що «День сміху», або «День дурня», як називають у народі це свято, не внесений ні в один календар знаменних подій. Так звідки ж взялася традиція відзначати першого квітня? Думок існує багато.

Думка перша. Колись у Франції Новий рік святкували в кінці березня. З 25 березня по 1 квітня люди ходили в гості, дарували подарунки, веселилися як могли. Але в 1562 році Папа Римський Григорій XIII ввів новий календар - григоріанський, і Новий рік був перенесений на 1 січня. Однак французам було шкода розлучатися і з «Старим Новим роком», ось вони і продовжували святкувати його 1 квітня, за що їх і прозвали «першоквітневими дурнями».

Думка друга. Свято зародилося в Древньому Римі, де відзначали «Свято дурних». Правда відзначали це свято не 1 квітня, а 17 лютого.

Думка третя. Традиція зародилася в Східній Індії, жителі якої і донині відзначають «День жартів», але не 1 квітня, а 31 березня.

Думка четверта. «День жартівників» виник з волі неаполітанського короля Монтерея, якому на одне зі свят приготували блюдо з риби. Йому сподобалося частування, і він попросив приготувати його знову. Такої риби не знайшлося, і кухар «підсунув» королю щось схоже. Однак короля обдурити виявилося неможливо - розіграш не вдався, а король не розсердився, а засміявся. Якщо все це сталося якраз 1 квітня, зрозуміло, чому зародилася традиція в цей день жартувати і влаштовувати веселі розіграші.

Як веселяться 1 квітня в різних країнах.

З XVIII століття практично у всіх країнах світу всі з задоволенням жартують 1 квітня над своїми друзями.

Ви, звичайно, теж любите розігрувати батьків, друзів і навіть вчителів. Що ж, чому б і ні? Головне, пам'ятайте, що жарти повинні бути добрими - навіщо ставити людину в незручне становище? Є таке правило: найкращий жарт - це жарт, над яким голосніше за всіх сміється той, над ким пожартували.

Австралія

Австралійці - народ життєрадісний. І 1 квітня у них починається зі сміху птиці Кукабарра-пересмішника. Прокинувшись, всі негайно починають розігрувати один одного і дарувати незвичайні смішні подарунки. Тільки потрібно встигнути все це виконати до обіду, інакше самого жартівника вважатимуть не дуже розумним.

У розіграшах беруть участь навіть газети, радіо і телебачення. Погодьтеся, розіграти товариша, колегу - не надто складно, а ось розіграти всю країну - справа неабияка!

Якось одна з головних столичних газет опублікувала «правдиву» історію про те, що співробітникам китайських ресторанів, які розвозять по залах візки з блюдами, тепер доведеться отримувати спеціальні водійські права. Господарі ресторанів схопилися за голову - адже їм довелося б оплачувати навчання своїх підлеглих! А інша газета повідомила, що посуха змусила багатьох прісноводних крокодилів податися у південні річки. Звичайно, в річках у цей день ніхто не купався ...

Англія

В Англії прийнято розігрувати один одного тільки до 12 години дня. Стандартні першоквітневі жарти - сказати: «У тебе шнурок розв'язався», перевести годинник або ще що-небудь в цьому роді. В Англії прийнято на 1 квітня посилати один одному смішні листівки або сувеніри.

Вірменія

Вірмени, як відомо, завжди славилися своїм гумором. І з деяких пір у Вірменії 1 квітня відзначають День сатири і гумору абсолютно офіційно. Кажуть, що причиною тому стали весняні капризи погоди - вірмени намагаються задобрити природу жартами і розіграшами.

Болгарія

У Болгарії День сміху в особливій пошані. Жителі цієї країни дуже люблять жарти і розіграші. Особливо радіють святу діти. Газети і радіо теж із задоволенням розігрують населення, підносячи просто карколомні новини!

Є в Болгарії таке місто Габрово. Жителі цього міста славляться своїм неперевершеним почуттям гумору. Там постійно проходять виставки карикатур і влаштовуються гуморини. Габровці славляться жахливою скупістю, причому самі ж над собою через це і жартують.

Італія

«Першоквітнева рибка» - саме так в Італії називають цей міжнародне свято. Італійські жарти абсолютно нешкідливі. 1 квітня на спині якого-небудь італійця можна побачити симпатичну паперову рибку, старанно намальовану та розфарбовану.

Якщо 1 квітня дощить, то в парасольку вам хто-небудь може кинути конфетті. Розкриєте парасольку - буде справжній феєрверк! А ще хтось із членів сім'ї запросто може перевести всі годинники в будинку на годину назад. Замість цукру в цукорниці чомусь з'являється сіль, а в сільниці, звідки не візьмись, - цукор!

Румунія

У Румунії День сміху не є офіційним святом, але румуни цей день дуже люблять і знаходять привід над ким-небудь пожартувати. Румунію взагалі часто називають країною сміху та гумору, настільки дотепні її жителі. У них завжди напоготові анекдот, жарт або забавний розповідь.

Головними героями анекдотів в Румунії є Пекале і Тиндале, що висміюють частіше за все самих себе. Пекале - маленький, хитруватий, але добрий і чесний. Тиндале - високий, простакуватий і шахраюватий. Жарти у румунів дуже добрі і зовсім не образливі.

США

В Америці 1 квітня жартують дуже нешкідливо. Приблизно так: «Ой, у тебе шнурок розв'язався!» Або «У чому це ти забруднився?» Школярі невпинно розігрують один одного, а того, хто «попадається», називають квітневим дурнем.

А ось по телевізору в цей день можуть оголосити список найдурніших людей, причому зазвичай в нього потрапляють найвідоміші люди. Але при цьому диктор повинен спочатку попередити, що зараз буде виголошений першоквітневий жарт.

Фінляндія

У Фінляндії 1 квітня, як і в інших країнах, вважається Днем жартів і обманів. А фіни жартувати вміють! Наприклад, здавна під час великих свят батьки давали дітям жартівливі доручення - відправляли в сусідський двір за чим-небудь неіснуючим, наприклад, за скляними ножицями.

Франція

У Франції, як і в Італії, 1 квітня можна зустріти людей з паперовою рибою на спині. Їх називають «квітневою рибою». Усі намагаються бути пильними, «не залишитися в рибах», тобто в дурнях.

А ще французи жартують так: підсипають друзям в цукорницю сіль, в солодкий пиріг кладуть перець. Вони також люблять давати один одному безглузді доручення, наприклад, знайти і принести солодкий оцет.

Шотландія

У Шотландії День дурня відзначається не один день, а цілих два! Перший день називають Днем зозулі, а тих, кого вдалося обдурити, - «Роззява». Другий день святкування називають Днем хвоста. Шотландці із задоволенням підкладають один одному спеціальні гумові мішки, які при натисканні видають не зовсім пристойні звуки.

Даний матеріал взятий з сайту http://szenki.in.ua

Як живеться вчителям в різних країнах

Artem — Sat, 23 Mar 2013 13:17:29 GMT

Как живется учителям в разных странах (газета segodnya.ua)

Накануне Дня учителя украинские школы в буквальном смысле «гудели» от поздравлений, школьники традиционно благодарили своих наставников за их труд. И труд, надо сказать, нелегкий. Ведь при сегодняшних зарплатах бюджетников, чтобы работать в наших школах, нужно быть настоящим энтузиастом. Напомним, что оклад учителя высшей категории составляет всего 1500 грн. «Правда, за счет разнообразных надбавок — за классное руководство, тетради, стаж и т.д. в среднем украинские учителя получают 2000—3000 грн.», — говорит Екатерина Давыдова, замдиректора по учебной работе Украинского физико-математического лицея КНУ им. Т. Шевченко.

(Лишь один из пяти украинцев считает профессию учителя престижной)

Мы решили выяснить, как живется педагогам в других странах. Оказалось, что в Турции учителей настолько уважают, что даже целуют им руки. А вот израильские педагоги вынуждены бастовать из-за низких зарплат. Их доходы, как и украинских коллег, в 2 раза ниже, чем средние по стране. Лучше всех живется немецким учителям. которые в месяц приносят домой 4500 долларов и могут себе позволить кататься по всему миру. Вот бы и нашим так!

ПОЛЬША: ЗА ПРОДУКТЫ МОЖНО НЕ ПЛАТИТЬ

День учителя в Польше отмечают 14 октября. «Дети устраивают концерт, дарят цветы и больше ничего. Если родитель принесет педагогу дорогой подарок, то каждый уважающий себя учитель, чтобы не чувствовать себя обязанным, откажется от него», — рассказывает польский педагог Агнешка, которая работает в Киеве.

ФИНАНСОВЫЙ ВОПРОС. «Если говорить о деньгах, то учителя, увы, не могут похвастаться очень высокой зарплатой, — сожалеет она. — Поэтому многие, к примеру, просто работают на 1,5 ставки, чтобы получить больше. Но при этом нельзя превышать лимит в 27 часов в неделю. К тому же, каждый учитель обязан отработать в школе 2 бесплатных дополнительных часа в неделю. Он может либо повести детей на экскурсию, либо организовать какой-то кружок».

Средняя зарплата польского педагога — $800 в месяц (а средняя по Польше — $1300). Хотя учительский заработок может очень отличаться в зависимости от воеводства (административная единица Польши. — Авт.), где трудится педагог. Кстати, каждое воеводство может внедрять свои «бонусы» для учителей. Как пример — скидка на проезд в 50% или специальные боны на определенную сумму, которые можно поменять в магазине на продукты.

НЕТ КУМОВСТВА. Как говорит Агнешка, учитель в Польше не будет давать частные уроки тому ученику, которого он учит в школе, потому что это неэтично. Кроме того, редко когда учитель будет «рекламировать» своего коллегу в качестве репетитора родителям ученика.

ГЕРМАНИЯ: НА ЗАРПЛАТУ РАЗЪЕЗЖАЮТ ПО МИРУ

Из опрошенных нами учителей из разных стран мира самыми довольными своей жизнью оказались немцы. Оно и не удивительно: если среднестатистический немец получает около 2500 евро, то учитель, по словам директора Немецкой школы в Киеве Ренаты Хаберланд, все 3500 евро при ставке 25 часов в неделю. Плюс к тому он может получить статус чиновника. А это — уменьшение налогов и высокая пенсия в старости. «Так что наши учителя живут на очень достойном уровне, — говорит Рената. — Когда я была в Германии, то могла позволить себе арендовать 3-комнатную квартиру за 600—700 евро, а во время отпуска много путешествовать. На свою зарплату я объездила весь мир, разве что в США не была. И то только потому, что боюсь летать через океан».

ЧЕЛОВЕК-ОРКЕСТР. Но, как известно, с тех, кому много платят, много и спрашивают. Так, немецкие учителя могут вести сразу несколько предметов. В Германии можно нередко встретить педагога, который одновременно преподает физику, немецкий и, допустим, физкультуру. А чтобы получить право работать в школе, приходится сдавать после окончания вуза несколько экзаменов. Сразу после выпуска — Первый государственный. После него нужно пройти 2-годичную практику по распределению, а после этого сдать Второй государственный экзамен. И только после этого можно заняться поиском работы в школе. «Кстати, у наших учителей свободный график, — говорит Рената. — Никто не будет заставлять его сидеть в школе, если у него, к примеру, только 1 урок. Также редко кто из немецких преподавателей дает частные уроки, тем более тем ученикам, которых они учат в своей школе. То, что в Украине это так распространено, меня расстроило. Зато у вас в средних и старших классах отношения между учителями и учениками более теплые».

ТУРЦИЯ: УЧИТЕЛЮ ЦЕЛУЮТ РУКИ И ПРИГЛАШАЮТ В ГОСТИ

Как рассказывает директор международной школы «Меридиан» (в этой школе преподает много педагогов из Турции) Юмит Карагозлю, в Турции свой профессиональный праздник учителя отмечают 24 ноября. «Это особенный день, потому что педагоги в Турции — уважаемые люди. Когда мамы и папы отдают своего ребенка в школу, они зачастую говорят: «Он весь ваш», — рассказывает Юмит. Уважительное отношение к учителю должны демонстрировать и турецкие ученики. По словам учителя английского языка той же школы Али Гюля, при виде педагога в знак уважения школьник обязан застегнуться, если, к примеру, он шел нараспашку. А вот выпускники начальной школы после ее окончания порой даже, чтобы выразить свою благодарность, целуют руки своим наставникам.

ТРЕУГОЛЬНИК ДРУЖБЫ. Кроме того, в Турции бытует мнение, что чем ближе отношения между педагогом, учеником его родителями, тем плодотворнее будет проходить учеба. «Поэтому родители стремятся подружиться с учителями. Турецкие семьи (даже в больших городах) частенько приглашают педагогов к себе в гости, а по праздникам отправляют своих детей к ним с подарками», — говорит Али.

УЧИТЕЛЬСКИЙ КОШЕЛЕК. Однако, несмотря на такое отношение в обществе, зарплата у турецких учителей немногим больше, чем средняя по стране в $800. Они получают в среднем $1000. Но благодаря различным бонусам могут ее существенно дорастить. «Так, за научную степень дополнительно платят $200—300, за курсы повышения квалификации — $200, за своих детей — $100—170, — рассказывает Юмит. — Еще для учителей в Турции есть скидка 50% на проезд в транспорте». Среди прочих плюсов учительской работы — короткий рабочий день, который длится полдня. Дети учатся здесь в 2 смены, соответственно на каждой — свои учителя.

ФРАНЦИЯ: РАБОТОДАТЕЛЬ — ГОСУДАРСТВО

Стать учителем во Франции весьма непросто. Почему? Да потому, что с одной вузовской «корочкой» молодого специалиста на работу никто не примет. Дело в том, что во Франции учителей нанимает на работу не школа, а государство (соответственно, конкретный директор школы не имеет права уволить педагога без согласия «сверху»). Оно ежегодно выделяет определенное количество учительских мест и проводит на них конкурс. При этом число желающих их занять — в несколько раз больше, поэтому многие не получают право на преподавание с первого раза. Но зато победителей конкурса обеспечивают работой по распределению.

Однако это вовсе не означает, что педагог будет отрабатывать свою нагрузку в 18 часов только в одной школе и даже в одном городе. Единственное утешение: затраты на дорогу «страдальцу» оплатят. «Одной учительнице приходилось 2 раза в неделю ездить из Марселя в Авиньон, которые находятся на расстоянии 87 км. Через месяц такой жизни бедняге стало нездоровиться», — рассказывает Алина Аксёнова, которая год проработала ассистентом учителя русского языка во Франции. Но многие терпят такие лишения, так как французские педагоги зарабатывают очень неплохо: 1500—2000 евро (средняя зарплата — 2068 евро).

УЧЕБА ПО-ФРАНЦУЗСКИ. Кроме того, у учителей существует ряд надбавок, которые позволяют им «разбогатеть» где-то на 100—130 евро. Еще есть так называемая «профессиональная карточка». «С ней педагоги могут бесплатно посещать все национальные музеи, а в частных — получать хорошую скидку, — рассказывает Алина. — Атмосфера же во французской школе весьма демократична. К примеру, ученикам не задают домашних заданий, а учителя очень редко повышают голос на них. И последние к этому настолько привыкли, что могут позволить себе, например, читать газету на уроке. При этом они очень удивлялись, когда я запрещала подобные вещи».

БРИТАНИЯ: ЗАПРЕЩЕНО ДАВАТЬ ЧАСТНЫЕ УРОКИ

В Великобритании, как во Франции и Германии, статус учителя тоже нужно заслужить. «Выучившись в университете по какой-либо специальности, каждый желающий стать учителем должен пройти годовой курс в специальном педколледже, а затем еще пройти годовую практику в одной из школ. Все это время за деяниями молодого педагога наблюдает опытный инспектор, от «вердикта» которого впоследствии и решается судьба новичка», — рассказывает директор Британской международной школы Аластер Болдвин.

По словам Аластера, в среднем британский педагог зарабатывает чуть больше $3500, что, по меркам его страны, считается неплохой зарплатой. Для сравнения: средняя зарплата в Великобритании — около $3650. Что интересно, требования на эту зарплату могут сильно отличатся в разных школах. «Как правило, более требовательны к своим сотрудникам частные школы. Например, в государственной школе педагог должен провести одно допзанятие в неделю. В частной школе от него могут требовать провести 2—3 таких занятия, которые при этом дополнительно не оплачиваются», — говорит Аластер.

Кстати, британские педагоги обязаны находиться в школе весь день (как правило, с 8.30 до 15.30), несмотря на количество своих уроков. Кроме того, им запрещено давать платные дополнительные занятия ученикам своей школы, а в некоторых частных школах учителям вообще не разрешают подрабатывать. За нарушение табу могут уволить. «Ведь получается, что учитель тратит время не на подготовку к основным урокам. А это может негативно повлиять на качество преподавания», — объясняет Аластер.

ГРУЗИЯ: УЧИТЕЛЯМ ДОПЛАЧИВАЮТ ЗА АНГЛИЙСКИЙ

В Грузии, как в Украине, День учителя отмечают в первую субботу октября. С цветами, конфетами, как и у нас, но дети в этот день переодеваются в национальные костюмы. Еще украинских и грузинских учителей объединяет низкая зарплата. «При нагрузке в 3—4 урока нам платят 350 лари ($212,12), — говорит координатор билингвальной программы грузинско-украинской школы им. М. Грушевского и учительница английского Елена Куртанидзе. — Для сравнения, средняя зарплата в Грузии около 570 лари ($345,45). Поэтому многие вынуждены давать частные уроки». Как и наши преподаватели, грузинские получают надбавки к зарплате. Например, за классное руководство — 62 лари (37,57$). А вот социальных бонусов у них больше. Например, им дают медстраховку, которую полностью оплачивает государство, скидки на проезд (педагоги платят 20 тетри, а все остальные — 50).

ДОПЛАТЫ ЗА РАЗВИТИЕ. Не обошли учителей и реформы, которые проводятся сегодня по всей стране. «Всем учителям иностранных языков теперь положен помощник — носитель языка. Я, например, сейчас веду уроки вместе с американцем Джереми, — рассказывает Елена. — Еще реформы стимулируют нас развиваться в профессиональном плане. До 2014-го года учителя должны сдать тесты и получить сертификат профессионального педагога. Сделать это непросто: в прошлом году сертификаты получили 1000 из 11 000 сдававших. Награда за сертификат — надбавка к зарплате в 75 лари ($45,45). Плюс к тому при распределении нагрузки сначала часы делят между сертифицированными учителями. Еще надбавку в 125 лари ($75,75) можно получить за сдачу интегрированного экзамена на знание английского и компьютера».

ИЗРАИЛЬ: В ОТПУСК МОЖНО НА ГОД

«Уже не единожды наши педагоги выходили на улицу и требовали повышения своей зарплаты»,— рассказывает о работе учителей педагог средних и старших классов в Израиле Ирина Гимпельсон. По ее словам, в среднем израильские учителя получают чуть больше $1000, тогда как средняя зарплата по Израилю в 2 раза больше — около $2500. Вот учителя и бастуют. «Также большинство из нас вынуждены давать частные уроки, — говорит Ирина. — Увеличить себе зарплату можно, получив вторую академическую степень (плюс 10%) и повысив свою квалификацию. За каждые 120 часов спецкурсов учитель получает одно очко из 16 возможных. За одно очко зарплату повышают на 1,2%, а максимум, который можно набрать, — это 20% надбавки».

Однако сейчас Израиль переживает образовательную реформу. Ее цель — привлечь молодых и перспективных педагогов. Уже сейчас, по словам Ирины, начинающие учителя и учителя младших классов получают $1350. Но работать им приходится не 24 часа в неделю, как большинство, а 40 часов. Новые условия в скором будущем распространятся и на учителей средних и старших классов. Как объясняет Ирина, количество уроков у учителей останется прежним, но только теперь они должны будут быть в школе каждый день с 8 до 16 (сейчас же учителя имеют право уходить из школы, отработав свои уроки). Более того, педагогам придется отмечать начало и конец своего рабочего дня с помощью магнитной карточки.

Но не все так плохо у израильских учителей. Так пока что, кроме официального выходного в субботу, у них есть еще два дня отдыха среди рабочей недели. Кроме того, каждые 6 лет учитель имеет право уйти на год в «творческий отпуск», при этом его не увольняют из школы и выплачивают ему зарплату.

Людмила Колб

http://www.segodnya.ua/news/14294166.html

ЯК ВИНИКЛИ ЦИФРИ?

Artem — Tue, 05 Mar 2013 20:41:28 GMT

Зараз це здається нам елементарним: якщо, наприклад, до двох копійок додати ще дві, то буде чотири копійки. Але минули мільйони років, до того як людство змогло створити ефективну систему числення та навчитися нею користуватися. Адже й зараз досить важко навчити маленьку дитину проводити операції з числами.
  У стародавні часи людина ще не вміла користуватися числами, й тому, коли вона хотіла показати, скільки у неї було тварин, вона клала в торбинку камінці за кількістю тварин. До речі, слово калькулятор, пішло від латинського «калькулює», що й означало «камінь»!
Пізніше людина навчилася використовувати для рахунку символи. Кожен предмет вона позначала однією рискою або іншою позначкою, але в її мові, як і раніше, не було слів для позначення цифр. Ще пізніше людина почала рахувати за допомогою пальців на руці. Оскільки в нас 10 пальців на руках, це призвело до використання цифри 10 у системах рахування.
  Але в стародавні часи не існувало однієї для всіх країн системи рахування. Деякі системи лічби брали за основу 12, інші - 60, треті - 20, 2, 5, 8. Система лічби, яку ввели римляни, була поширена в усій Європі аж до XVI століття. Римські цифри досі використовують у годинниках та для змісту книжок, але ця система цифр дуже складна.
  Система лічби, яку ми використовуємо сьогодні, була винайдена в Індії. У XIII столітті арабські купці поширили її по всій Європі. У цій системі використовувалися цифри 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 і 0. Ця система називається десятковою, оскільки в її основі лежить число 10.

ВИНАХОДИ СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Artem — Tue, 05 Mar 2013 20:37:55 GMT

Повітряний змій – Повітряні змії Стародавнього Китаю вважаються найпершою формою літальних апаратів. Згідно з письмовими джерелами, перші повітряні змії було сконструйовано більше 2000 років тому в Китаї. Ці змії виготовлялися з дерева і були настільки великими, що могли підняти в повітря людину. Після винайдення паперу (також у Китаї) паперові змії стали менш дорогими і більш поширеними. Діти і дорослі в усьому світі і досі люблять грати з цим стародавнім винаходом.

Лижі – Найдавніші лижі, знайдені вченими на сьогоднішній день, були виготовлені з дерева більше 8000 років тому. Ці лижі було знайдено в 1960-х роках в Уральських горах в Росії. Передні кінці цих лиж були вирізані у вигляді голови лося, що не тільки символізувало швидкість, але й стабілізувало положення лижника і, в разі необхідності, виконувало роль гальм.

Снігові окуляри – Предки ескімосів з Аляски винайшли дерев’яні окуляри близько 2000 років тому. Вони носили ці окуляри, щоб запобігти сніжній сліпоті (сонячне світло, яке відбивається від снігу, може пошкодити очі). Окуляри мають дуже вузькі щілини для очей і забезпечують чіткий панорамний вид, якщо піднести їх близько до обличчя. Ці окуляри давали ескімосам важливу перевагу під час полювання, оскільки дозволяли їм спостерігати за жертвою, не повертаючи голови на різні боки (цей рух міг привернути увагу тварини і злякати її).

Маяк – Перший відомий нам маяк було побудовано близько 280 року до н. е. на острові Фарос у гавані міста Олександрія, Єгипет. Відомий як Фарос Олександрійський, цей маяк був не тільки корисним винаходом, але й також вважався одним із семи чудес стародавнього світу. Маяк, виготовлений з каменю та мармуру, був більше 120 метрів заввишки, а його дзеркала з полірованої бронзи відбивали світло, яке давав великий незгасаючий вогонь, що допомагало кораблям знаходити шлях до гавані.

Дзеркало – Іноді стародавні цивілізації винаходили дуже схожі речі незалежно одна від одної. Наприклад, майже кожна цивілізація винайшла дзеркало. Стародавні люстерка, виготовлені з полірованого вулканічного скла (обсидіану) були знайдені в Туреччині та Центральній Америці, а жителі Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Греції, Риму та долини Інду користувались полірованими бронзовими або мідними люстерками.

Гончарство – Багато винаходів налічують тисячі років, тому важко точно визначити місце їх походження. Іноді вчені знаходять модель давнього винаходу, і завдяки цій моделі вони можуть точно сказати, скільки винаходу років і звідки він. Однак завжди існує можливість, що в майбутньому в іншій частині світу інші вчені знайдуть більш давню модель того самого винаходу.
Прикладом цього може бути винайдення гончарства. Протягом багатьох років археологи вважали, що гончарство було винайдено на Близькому Сході (на території сучасного Ірану), де були знайдені горщики, виготовлені приблизно в 9 тисячолітті до нашої ери. Однак у 1960-х роках на японському острові Хонсю були знайдені більш давні горщики, виготовлені в 10 тисячолітті до нашої ери. Завжди існує можливість, що в майбутньому в якомусь іншому місці археологи знайдуть ще давніші горщики.

Бумеранг – ці вигнуті палички, які повертаються до того, хто їх кидав, були винайдені аборигенами Австралії більше 10000 років тому. Бумеранги використовувались як зброя для полювання і війни. Нині їх використовують у всьому світі для забави.

Колесо – Найдавніше знайдене людьми колесо було винайдено на території сучасного Іраку, відомій як Месопотамія. Цьому колесу більше 5000 років. Спершу колеса використовували для обробляння глини (гончарне колесо), а пізніше їх стали пристосовувати до возів для перевезення важких речей. Ми і донині використовуємо колеса, які допомагають нам виготовляти посуд і перевозити різні об’єкти. Колеса також необхідні для роботи годинників та більшості механізмів.

Шоколад – Ацтеки, що жили в стародавній Мексиці, винайшли королівський шоколадний напій приблизно 2000 років тому. Напій ксокоатль був дуже дорогою сумішшю шоколаду, перцю чилі, волошок та води. Ця гірка суміш не прийшлася до смаку іспанським завойовникам, які пізніше переробили її на свій смак, замінивши перець цукром, корицею та ваніллю.

Ножиці

Ножиці в наш час - це така повсякденна частина нашого побуту, що ми навіть і не замислюємося, звідки вони з'явилися, і хто їх придумав. А історія їх появи дуже цікава. Коли саме були винайдені ножиці, сказати важко. .. До цього усі - від вівчарів до цирульників - обходилися парою ножів.
Найдавніші ножиці, знайдені археологами на Середньому Сході, мають вік 3-4 тис. років. «Прадіда» цього залізного дива знайшли також в руїнах Стародавнього Єгипту. Деякі історики стверджують, що перші прообрази ножиць з'явилися за 500 років до нашої ери в Стародавньому Римі. Однак всі ці знахідки об’єднує одне – це були ножиці, призначені для стрижки овець. Зроблені вони були з суцільного шматка металу. Їх конструкція складалася з двох лез, з'єднаних на зразок пінцета дугоподібної пружною пластиною, - вони просто стискалися рукою, а не поверталися щодо центру. . Подібний інструмент проіснував аж до Нового часу (він зображений на мініатюрі з Утрехтської Псалтирі ІX століття). А для стрижки овець іноді й у наші дні використовують такі ножиці.
Одночасно з Римом ножиці з'являються у германських племен. Дивно, що давні люди мали звичай класти їх у могилу з померлим. У похованнях (причому переважно чоловічих!), що належать не тільки пастухам, але і воїнам, не тільки лікарям, але й аристократам, зустрічаються великі і мініатюрні, бронзові, срібні й інкрустовані екземпляри.
Ножиці на шарнірі, подібні до сучасних, з'явилися ще в Римі, але були там надзвичайно рідкісними. Ними користувалися як манікюрним приладом, і вони були невеликих розмірів - близько 12 сантиметрів. Аж до пізнього середньовіччя подібні ножиці зустрічалися вкрай рідко. Зате зліт їхньої популярності можна датувати досить точно.
В англійському містечку Ейвбері в незапам'ятні часи було збудовано мегалітичні спорудження, подібні до знаменитого Стоунхенджа. У якийсь момент місцеві селяни з марновірства стали валити на землю гігантські брили. За їхніми зусиллями спостерігав якийсь бідолага. Валун, що звалився раптом, поховав його під собою. У 1938 році археологи викопали кістки того нещасливого. При ньому було знайдено кілька монет 1320-1350 років, брусок і, що саме головне, ножиці шарнірного типу.
Вирішили, що роззява був мандрівним цирульником, що поплатився за свою цікавість. Ну, зрештою, сам винуватий - зате у нас тепер є самий ранній зразок новоєвропейських ножиць. У 1345 році їх зображують на надгробній плиті якоїсь фрау Агнеси з Німеччини, а в 1350 року ножиці з'являються на мініатюрі з рукопису "Саксонського Зерцала". З останньої третини XV століття зображення зустрічаються вже дуже часто.
Розповсюджена також думка, що ножиці сучасного вигляду створив Леонардо да Вінчі. Пізніше ножиці почали виготовляти зі сталі, заліза (сталеві леза наварювали на залізну основу), срібла, покривали позолотою, багато прикрашали.
Сьогодні наявна маса різновидів цього найдавнішого ріжучого інструменту.
Існують спеціальні ножиці, за допомогою яких стрижуть кущі на газонах, обробляють птицю, ріжуть торт, стрижуть вовну з овець, розкроюють тканини, прорізають петлі.

Голка

Голка – це дуже маленький інструмент, загострений на одному кінці, з отвором на іншому, який служить для того, щоб просмикувати в нього нитку.Людина вигадала голку так давно, що ми навіть не можемо сказати, коли вона була винайдена.Нам відомо, що перші голки виготовляли з кістки, слонової кістки, бронзи або рогу. Деякі з них швидше нагадували шило, яким користуються чоботарі, оскільки у них не було отвору. Вони використовувалися для проробляння отворів у різних матеріалах. Добре оброблені голки з риб’ячих і пташиних кісток були знайдені серед предметів кам’яного віку.Протягом тисячоліть кістяні голки з вушками використовувалися більш розвиненими народами. У давньоєгипетських розвалинах були виявлені навіть голки з каменю. Римлянам були відомі бронзові й залізні голки. Безліч добре зроблених голок була знайдена при розкопках Помпеї.Сталеві голки, схожі на сучасні, були вперше виготовлені, як вважають, китайцями. В Європу вони були завезені маврами в середні віки. Виготовили ж перші в Європі сталеві голки в німецькому місті Нюрнберзі в ХІV ст.Під час правління королеви Єлизавети І німець Еліас Гроузе навчив англійців робити сталеві голки. Зараз це важлива галузь промисловості в Англії, яка нарівні з Францією є основним виробником голок.Незважаючи на те, що виготовлення швейних голок добре механізоване, виробництво їх залишається все ще складною процедурою. Беручи загалом, у процесі виготовлення голка проходить через руки понад 20 чоловік!

За матеріалами книги  Світ навколо
нас: відкриття. - К: Кобза, 2004. – 317с.

ДИВА ПРИРОДИ

Artem — Tue, 05 Mar 2013 20:35:57 GMT

Незвичайні дощі

Іноді на Землі йдуть незвичайні дощі, які разом з водою виливають на поверхню землі різні предмети: монети, зерно, плоди, і навіть павуків, риб, медуз і жаб.

Долина Живих Дощів... Таку назву дістала одна з долин у басейні Амудар’ї після того, як там двічі прошуміли „живі опади”. У серпні 1963 року неподалік селища Дейнау випав „дощ” з дрібних жаб. А через два роки в цій самій долині на селище Дарганата разом з дощовими потоками й градом на голови здивованих людей падали жаби і дрібна риба.

Цікава подія трапилася у 1974 році. Мешканець австралійського містечка Лісмор на прізвище Портер прокинувся від важких ударів по даху. Здавалося, будинок закидали камінням. За хвилину все припинилося. Обережний Портер дочекався світанку і вирішив з’ясувати, що ж відбулося вночі. Картина, що постала перед його очима, була зовсім несподівана: на даху будинку і навколо нього лежали великі екземпляри тихоокеанської риби лобана. Понад 150 рибин зібрав того ранку дідусь Портер. Щоб зафіксувати такий незвичайний випадок, він сфотографував свій „улов”.

У 1940 році в Мещерах Павловського району (нині Нижнє-Новгородської області Російської Федерації) відбулась дуже загадкова подія. Стояли спекотні дні, було душно. Вечорами на обрії з’являлись грозові хмари. В один з таких днів прогуркотіла велика гроза. І з першими ж дощовими краплями на землю посипались... срібні монети часів Івана ІV. Коли стихія вгамувалася, селяни зібрали близько тисячі стародавніх монет, що впали з неба.

Винуватці усіх цих „чудес” – грозові вихори. Зрозуміло, що коли на шляху такого вихору трапляється якась водойма – річка, ставок чи озеро, – вода з неї піднімається вгору, утворюючи водяний стовп. Нерідко смерч висмоктує воду до дна. А разом з водою атмосферний насос піднімає вгору і мешканців водойм. Назбирає смерч у такий спосіб риби, раків, медуз, підніме їх у повітря, а потім, коли ослабне, вони починають падати з неба на голову здивованих, а часто й наляканих, людей.

У цьому ж полягає розгадка дивовижного дощу із срібними монетами. Зливи дуже розмили ґрунт, і на поверхні його опинилася давно закопана посудина із срібними грішми. Смерч, що виник під час грози, проходячи над цим місцем, підняв монети високо вгору. А пізніше, коли вихор розпався, з неба разом з дощовими краплями посипались і гроші.

Дивина дощу, що проливається, деколи обумовлюється не тільки падаючою живністю з неба, а незвичайним кольором самого дощу. Так, ефектним видовищем став так званий "Кривавий дощ". Це незвичайне природне явище було відмічено близько трьохсот п'ятдесяти років тому у Франції. На початку липня 1608 в околицях маленького французького містечка пройшов зовсім незвичайний дощ: краплі дощу нагадували краплі свіжої крові! Жителі сприйняли це як якийсь знак згори. Вони вважали, що Бог розгнівався на них за їхні гріхи, а дощ був посланий, як передвістя кінця світу.

Як народжується веселка.

Сонячне світло видається безбарвним, але насправді в ньому наявні різні кольори. Інколи їх можна побачити на поверхні мильної бульбашки або на воді, покритій плівкою нафти. Ці ж кольори можна побачити і в небесній веселці. В усіх цих явищах білий колір розкладається на низку кольорів, які називаються спектром.
Веселку можна побачити тоді, коли сонце вигулькує під час дощу. Сонячне сяйво освітлює крапельки води і розкладається в них на кольори спектру. Здалеку відбите світло подібне до кольорової дуги, що простяглася через небосхил. Прийнято ділити спектр на сім кольорів – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Кольори завжди з’являються в тому самому порядку – червоний ззовні дуги, а фіолетовий всередині.
Промінь світла, що проникає у краплю, заломлюється і розкладається на кольори спектра, які разом і створюють веселку в небі. Доторкнутися до веселки неможливо, тому що побачити її сяйво можна лише з відстані.

Що таке полярне сяйво.

Інколи у небесах високих широт спалахують дивовижні світлові видовища. Це сяйво зумовлене потоками крихітних часточок, випромінюваних Сонцем під час так званих сонячних бур. Невдовзі потоки цих стрімких часточок досягають земної атмосфери. Магнітне поле Землі викривляє їх шлях, і часточки входять в атмосферу біля полюсів. Стикаючись із часточками повітря, вони випромінюють світло.
Форми полярного сяйва різні: світлі смуги, дуги, пульсуючі поверхні. Найкраще полярне сяйво спостерігати за Північним полярним колом, хоча його можна побачити і в Південній півкулі.
Полярне сяйво – вражаюче видовище. Воно нагадує різнокольорову завісу, що невпинно рухається по небу.

Підземні річки.

                   Не всміхається їм Сонце,
   Не купаються в них зорі,
   Все шукають те віконце,
                                                    Крізь яке б їм вийти в море.

Вода завжди знайде собі дорогу. Крізь тріщини в грунті та гірських породах вона пробивається в глибини Землі. Там її затримують товсті шари глини , граніту. Так утворюються підземні озера, річки.
Розчиняючи в собі різні корисні для організму людини мінерали і гази, підземні води стають цілющими. У тих місцях, де такі води пробиваються на поверхню, утворюються мінеральні джерела.
Якщо води підземних джерел піднімаються з великих глибин або знаходяться поблизу вулканів, вони завжди теплі. А іноді бувають навіть такі гарячі, що перетворюються на пару. Струмінь гарячої води і пари може бити фонтаном. Це –гейзери. Їхню воду використовують на електростанціях, для опалення будинків, постачання квартир гарячою водою.
Підземні води приховують багато таємниць.

Блискавка і грім.

                                                                                              ... блиснула блискавка
                                                                           з чорної хмари,
   і гримнули грому
                                                  розкотисті вдари,
   і злива линула,
                    неначе з цебра,
аж ріки побігли
       навколо двора ( Н. Забіла )

У природі є дрібнесенькі заряджені частинки. Вони неоднакові. Одні з них позначають знаком (+), інші – знаком (-). Це означає, що такі частинки мають електричний заряд.
Що таке електрика, сьогодні всім добре відомо. Варто лише клацнути вимикачем – і вмить засвічується електрична лампочка. Вмикаємо в електричну розетку холодильник, телевізор, праску і вони починають працювати. Це частинки (-) „біжать” по проводах, утворюючи електричний струм.
У жаркий день, коли потоки повітря, водяної пари і пилу, нагріті Сонцем, піднімаються вгору, вони проходять крізь менш нагріті шари повітря. При цьому виникають і розділяються частинки (+) і (-). У великих кількостях вони накопичуються у хмарах. Коли хмара, в якої більше частинок (+), проходить поблизу хмари, в якої більше частинок (-), між ними проскакує іскра. В повітрі виникає дуже сильний короткочасний електричний струм ( розряд) – блискавка. Вона так розігріває навколишнє повітря, що воно швидко розширюється і породжує звук, який так лякає людей, - грім.
Минуло багато зим і літ, аж поки люди зрозуміли, що не слід боятися грому, і навчилися захищатися від блискавки. Вони винайшли блискавковідвід.

Cніжинки

                 Кожен з нас хоча б раз у житті бачив сніжинки. Це дивовижні творіння, які є чудовим прикладом самоорганізації речовин з простого стану в складний. Сніжинки - це кристали льоду, точніше - зростки простих кристалів льоду − голочок і пластинок. Високо в небі взимку плавають перисті хмари, що складаються з безлічі таких кристалів. Вони ростуть, перетворюються на сніжинки, тяжчають - і цілими зграями спрямовуються вниз. Йде сніг.
                  За формою сніжинок метеорологи навчилися навіть передбачати погоду на завтра. Звідки ж беруться кристали льоду в хмарах? Вони утворюються з водяної пари. Пам'ятаєте, як у холодну погоду намерзає іній на комірі або на рукавичці, якщо на неї подихати? У сніжинках прихована велика таємниця. Насправді, чи не чарівно це, чи не дивно: пара з чайника, з балії з білизною, дим з труб - все це кошлате і безформне, піднявшись вгору, до хмар і зазнавши перетворення, сиплеться до нас назад не безформними грудками, не нудним пилом, а у вигляді мереживних шестикутних кристалів. Вважається, що в природі немає двох однакових сніжинок. Сьогодні відомо 135 типів сніжинок. Форми їх різняться залежно від навколишніх обставин: температури та вологості повітря, атмосферного тиску, навіть структури води, з якої утворюються. Якщо фізичні властивості краплини хоча б трохи змінюються, автоматично змінюється й форма сніжинки.
                 Але малюнок сніжинок не хаотичний, а закономірний. Неначе сама Природа хоче натякнути нам, що в основі її лежить не хаос, не безлад, а якісь дуже точні і красиві математичні закони. . Саме в цій закономірності підпорядкованості геометричним пропорціям і полягає надзвичайна краса сніжинок. Але ніщо не вічне. Сніжинки - це не тільки дивовижна, але і дуже нетривка субстанція. При підвищенні температури кристалічні утворення починають розпадатися і сніжинки тануть.
                    Білий колір походить від укладеного в сніжинці повітря. Світло всіх можливих частот відбивається на граничних поверхнях між кристалами і повітрям і розсіюється. Сніжинки складаються на 95% з повітря, що обумовлює низьку щільність і порівняно повільну швидкість падіння (0,9 км / год). Найбільша коли-небудь засвідчена сніжинка мала діаметр до 38 мм. Звичайно ж сніжинки мають близько 5 мм в діаметрі при масі 0,004 г. При падінні у воду сніжинка створює вкрай високий звук, практично нечутний для людини, але неприємний для риб.
                    У 1885 році, після безлічі спроб і помилок, американський фермер Уілсон Бентлі (Wilson A. Bentley) на прізвисько «Сніжинка» отримав першу вдалу фотографію сніжинки під мікроскопом. Він займався цим сорок шість років, зробивши більше 5000 унікальних знімків. На основі його робіт було доведено, що не існує жодної пари абсолютно однакових сніжинок (що згодом істотно доповнив теорію кристала).
                   Британські вчені встановили, що останнім часом побільшало тригранних сніжинок. Нерідко можна натрапити й на сніжинку із дванадцятьма променями, хоча класичною вважається шестигранна...
                   Японці проводили дослідження з тією самою краплиною води. Спочатку її заморожували до утворення сніжинки, потім розморожували та знову заморожували — і сніжинки були зовсім різними. Краплина може закристалізуватися як завгодно, і сказати наперед, яка сніжинка утвориться з тої чи тої краплини, неможливо.

Світ навколо нас. Цікава географія. (Упорядник Тишковець С.В.). – К.: Кобза, 2004. – С. 91-94.
http://bohutska.blogspot.com/2011/05/blog-post_02.html
http://ru.wikipedia.org/wikі/Дождь из животных
http://e-ogo.com.ua/chomu-jde-doshh-yaki-buvayut-doshhi/
http://zelene.net/pubs/showrub/cikavi-noviny/doshh-buva-z-kolorovoi-vodi-kaminnya-rechej-zhab-ta-koriv.html
http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1437511 
Книга ерудита. - К. : Махаон-Україна, 2000
Дивосвіт. Твої перші кроки. – К.: Освіта, 2000.

ТЕХНІКА

Artem — Tue, 05 Mar 2013 20:34:15 GMT

Ти віриш, що Місяць зроблений з головки сиру, а мікробів не існує? Якщо ти маєш телескоп мікроскоп, то можеш побачити все на власні очі.Телескопи використовують для вивчення космосу й таємниць Всесвіту. А мікроскопи допомагають зазирнути у мікросвіт- наприклад,показують, з чого складаються наші тіла.

Телескоп.

Багато винахідників і вчених працювало з лінзами - певним чином викривленими шматочками скла. З ХIII ст. лінзи різної сили почали використовувати в окулярах. І з^,сувалося, що дві спеціально підібрані лінзи, розміщені на деякій відстані одна від одної, змушують далекі предмети ніби наближуватись до спостерігача, Це відкриття здійснив голландець Ганс Ліперсхей у 1608 році. Наступного року звістка про відкриття дійшла до знаменитого Галілея, і він зробив власну зорову трубу з приблизно 30-кратним збільшенням. Роздивляючись небеса, учений виявив місячні гори, сонячні плями і супутники Юпітера. Він першим з астрономів почав користуватися телескопом.

Винахідник маятникового годинника Хрістіан Гюйгенс винайшов і досконалішу конструкцію телескопів. Близько 1775 року англійський оптик Джон Доллонд скріпив разом дві лінзи, отримавши чіткіше і яскравіше зображення. У 1668 році великий вчений Ісаак Н^’ютон сконструював телескоп, у якому одну лінзу замінило увігнуте дзеркало. Телескопи цього типу називають рефлекторами. В наш час усі найбільші телескопи є рефлекторами. За їх допомогою можна зазирнути у глибини космосу, дізнатися багато про Місяць і Сонце, про планети, зорі й походження Всесвіту.

Телескоп з найбільшою цілісною лінзою знаходиться в обсерваторії Єркиз (США). Діаметр лінзи становить цілий метр!

Радіотелескопи вловлюють не світло, а радіовипромінювання від зірок, квазарів і пульсарів. Вони здатні „бачити” на незліченні мільярди кілометрів, зазираючи до найвіддаленіших куточків Всесвіту.

Мікроскоп.

Близько 1590 року нідерландський оптик Захарія Янсен помітив, що крихітні предмети видаються значно більшими, якщо дивитись на них через дві лінзи, розміщені на певній відстані одна від одної.

Вчені зацікавилися винаходом, розуміючи що мікросвіт ще чекає першовідкривачів. У 1655 році Роберт Гук уперше назвав маленьку частинку живої істоти „клітиною” у своїй праці „Мікрографія”, тобто „дрібні картинки”, Гук довів, що у дрібних істот, наприклад, у мурах, є і серце, і шлунок, й інші органи, так само, як і в більшості тварин, тільки зовсім мікроскопічні!

У 80-х роках XVII століття голландський купець Антоні ван Левенгук зробив дивовижні відкриття за допомогою мікроскопів власної конструкції, які давали збільшення у 250 раз! Крізь них він побачив нові чудеса: червоні кров^,яні тільця, одноклітинних тварин на кшталт амеб, яйця мух, очі комах і багато ярусів клітин навіть у найтоншому листочку. Після Левенгука мікроскоп почали використовувати й інші. Виникла наука мікробіологія. Незабаром люди відкрили світ мікробів, дізналися, як вони втручаються в організм і спричиняють захворювання. Мікроскопи стали потужніші, з яскравим підсвітленням і сильними об^’єктивами, які давали збільшення у тисячу і більше разів! У наші дні медицина і біологія без мікроскопів були б безсилими.

В електронних мікроскопах замість світлових променів використовують електронні. Вони збільшують у мільйон разів і більше.

Як придумали телефон.

Тисячоліття за тисячоліттям люди спілкувалися лише віч-на-віч. Для передачі повідомлень на великі відстані використовували лише такі найпримітивніші методи, як димові сигнали або барабанний бій. До 30-х років XIX століття з’явились електричні батареї. Люди зрозуміли, що по довгих дротах можна передавати електричні сигнали на великі відстані за допомогою електричного ключа. Так винайшли телеграф, і Семюел Морзе придумав азбуку, що складається з точок і тире.

Незабаром після появи телеграфу винахідники почали мріяти про передачу людського голосу за допомогою електричних сигналів. Александр Грехем Белл був лікарем, який учив розмовляти глухих людей, і багато знав про голос і звук. У 1876 році він створив простий прилад, який перетворював звуки на електричні сигнали. Сигнали передавалися дротами майже в мільйон разів швидше , ніж звуки – повітрям. Аналогічний прилад на іншому кінці дроту перетворював сигнал на звук.

Перша розмова Александра Белла по телефону відбулася випадково. Встановлюючи експериментальний зразок у себе в майстерні, Белл ненароком розлив кислоту і покликав свого асистента Томаса Уотсона: „Містере Уотсон, ходіть сюди, ви мені потрібні!” Уотсон, який був в іншій кімнаті, почув виклик крізь другий експериментальний апарат. Перший телефонний дзвоник був проханням про допомогу.

На перших телефонних апаратах був важіль, на який вішали схожий на трубку навушник. Конструкція апаратів давно змінилася, але ми, як і раніше, кажемо: „Повісив трубку на важіль”.

Які бувають годинники.

Давній людині найпростіше було визначити час доби. Світло – отже, настав день, темно – ніч. А світло і темрява залежать від руху Сонця по небу. Тому перші годинники були пов’язані із Сонцем. Час визначали за довжиною тіні від чогось, наприклад, від стовпа або дерева.
Проте сонячним годинником можна користуватись тільки у ясну погоду ( а взимку або вночі від них взагалі нема користі), тому на зміну їм прийшли пісочні та водяні годинники. Їх принцип дії схожий: вода або пісок з посудини із отвором виливається або пересипається за певний проміжок часу – наприклад, за півгодини. У Давньому Римі така посудина з водою називалась клепсидрою, її використовували під час судових процесів. Правда, водяні та пісочні годинники мають серйозний недолік: потрібна людина, яка б постійно слідкувала за ними й у встановлений час наповнювала та перевертала посудину.
              Тож від сонячних та водяних люди перейшли до механічних годинників. Перші годинники з гирями, за легендою, були завезені до Європи зі Сходу. Принцип дії годинника з гирями такий: гиря на ланцюгу тягне вниз коліщатко, до якого вона прив’язана. Для того, щоб коліщатко оберталось повільно, через рівні проміжки часу воно зроблено зубчастим. Зубчики чіпляються за спеціальний регулятор і не дають гирі розкрутити колесо надто швидко. До зубчастого коліщатка під’єднані стрілки на циферблаті, які відповідно до обертів, відміряють години та хвилини.
На початку XIII ст. з’явився перший вогневий – свічковий  годинник. Цей дуже простий годинник у вигляді довгої тонкої свічки із нанесеною по її довжині шкалою, порівняно задовільно показував час, а в нічні години ще й освітлював житло. Свічки, що застосовувались з цією метою, були довжиною біля метра.
Перші кишенькові  годинники у XVI столітті винайшов майстер Петер Генлейн із  німецького містечка Нюрнбернга. Він замінив гирю пружиною, що прагне розпрямитися. Якщо її стиснути і дозволити за допомогою зубчастого коліщатка поступово розпрямлятися, то виходить новий годинниковий механізм. Годинники Генлейна були круглої форми, за це їх прозвали „нюрнбернськими яйцями”. „Нюрнбернські яйця” стали праобразом кишенькових та наручних годинників.
Попередники маятникових годинників були вперше виготовлені в Лондоні приблизно 1670 року. Вони показували час із точністю до двох хвилин на добу. А придумав перший годинник з маятником у XVII ст. голландський механік Хрістіан Гюйгенс.
У 1929 році в годинниках почали використовувати кварцеві генератори, що дозволило забезпечити точність годинників до однієї секунди на три роки. Перший сучасний кварцевий годинник виготовлено в 1967 р.
У 1972 році з’явились електронні годинники – їхній механізм керується за допомогою енергії електрики. Електронний годинник порушив традицію: він показує час цифрами, а не стрілками.

Історія гвіздка.

Гвіздок – найпростіший кріпильний інструмент – відомий з давніх-давен. Первісна людина використовувала для тієї мети, з якою його застосовують і зараз, кістки риб і тварин, колючки рослин, загострені корені та тріски дерев. Ними скріплювали різні предмети і частини будівель.
Розкопки в одному з найдавніших осередків цивілізації – Стародавній Месопотамії, розташованій між ріками Тігр і Євфрат у Західній Азії, виявили загострені стержні з випаленої глини, за формою дуже схожі на жолуді. Це були перші гвіздки, які дійшли до нас із IV тисячоліття до нової ери.
Кожний правитель, прагнучи залишити про себе добру пам’ять для майбутніх поколінь, в кожному спорудженому за його наказом палаці чи храмі обов’язково залишав своєрідний запис. Ось тут і знадобились гвіздки з глини. На головку гвіздка ставили умовний знак (штамп) правителя. Гвіздки випалювали і втикали в стіну під глиняний шар.
В руїнах шумерського міста Еріду було знайдено гвіздки іншої форми: теж із випаленої глини, але із загнутим верхнім кінцем. Вважають, що на таких гвіздках-гаках жителі вішали плетені очеретяні мати для прикрашання своїх домівок. Під час розкопок зустрічалися ще глиняні гвіздки з пофарбованими у різні кольори і навіть позолоченими квадратними головками. Їх вдавлювали в мокру м’яку глину, щоб викласти на стінах і колонах узори орнаментів.
У бронзовому віці з’явились перші металеві гвіздки – литі й ковані. Саме тоді й народилась їх традиційна форма – загострений тонкий стержень з головкою, - що майже не змінилась за тисячоліття. Розплавлений метал розливали у заздалегідь заготовлені в землі форми. Такий спосіб виготовлення гвіздків називають литтям. Після остигання з форм одержували готовий виріб. Гвіздки вміли й кувати. Під час кування металеву заготовку розігрівали в печі. Вона розжарювалась, м’якшала. Коваль виймав кліщами з горна металеву заготовку, клав її на ковадло і стукав по ній молотком (кував), повертаючи її в різні боки доти, доки заготовка не ставала гвіздком потрібної форми і розмірів.
Виготовлення гвіздків залишалося ручним аж до початку XIX століття. Дорого коштував кожний гвіздок, виготовлений вручну. Проте він був потрібним, а тому й цінувався повсюди.

Хто придумав пилосмок.

Перший пилосмок з’явився в 1901 році. Його придумав британський інженер Сесіл Бут. Пилосмок отримав назву „Торохкотючий Біллі”, працював на бензині і був обладнаний вакуумною помпою потужністю 5 кінських сил. За розмірами він був подібний до легкового автомобіля. Тому його паркували на узбіччі, а килими для чищення виносили на вулицю. Однак, в той час у Лондоні було набагато більше коней, ніж .пилосмоків і коні дуже лякались вигляду і гуркоту працюючого пилосмока. Тому головний поліцмейстер Лондона заборонив використання пилосмоків на вулиці.
Випуск домашніх пилосмоків розпочався в 1905 році в Америці. Тодішні пилосмоки являли собою трубку з прикріпленим до неї пилозбірником. Виробник стверджував, що пилосмок не лише прекрасно збирає пил з підлоги, але може використовуватись для сушіння волосся. Ім’я виробника – Уільяма Генрі Хувера – міцно увійшло в англійську мову. До цих пір в англомовних країнах пилосмок часто називають хувер.
В Союзі Радянських Соціалістичних Республік перші пилосмоки з’явились в кінці 60-х років. Їх назви відповідали духові того часу: „Ракета” і „Спутник”.

Звідки прийшла праска.

Китайці зробили металеву праску ще у IV столітті до нашої ери. За формою вона нагадувала сковорідку, яку наповнювали гарячим піском або вугіллям. Була доволі важкою і незручною. Стародавні греки свої туніки прасували гарячими металевими палицями. Середньовічні європейці клали тканину на камені, що нагадували великі гриби, І товкли ціпками.
У середньовічній Україні-Русі жінки, прасуючи тканину, намотували її на качалку та прокатували по столі рублем – вузькою дерев’яною дошкою з граба або дуба, з ручкою та поперечними зарубками.
Залізна праска, схожа на сучасну, з’являється в Європі лише у XVI столітті. Чавунну плиту шліфували знизу, а зверху прикріпляли дугоподібну ручку, Перед використанням нагрівали в печі. Такі праски важили до 25 кг.
Згодом до металевих прасок почали засипати вугілля. Аби воно добре розжарювалось, з боків робили отвори. Іноді вугілля висипалось і пропалювало одяг. В Україні аби білизна була духмяною до жару додавали зелені соснові шишки, чебрець, м’яту, інші трави.
Електричну праску американець Генрі Сілі винайшов 6 червня 1882 р. Важила вона майже 7 кг і ще не мала пристрою для регуляції температури, часто перегрівалась і пропалювала одяг. 1903 року розробили полегшену модель. Нагрівачем у ній слугувала електрична спіраль, розташована вздовж внутрішньої поверхні підошви праски. Цей принцип роботи праски використовується до наших днів.

Книга ерудита. - К. : Махаон-Україна, 2000
Шуйська Ю.В. Про все на світі. - К.: Перо, 2008
Шапіро А.І. Таємниці довкілля, або Секрети знайомих предметів.-К.: „Спалах” ЛТД, 1996

ХТО ВИНАХІДНИК?

Artem — Tue, 05 Mar 2013 20:32:49 GMT

Сучасний спосіб нашого життя ми маємо завдяки усім винахідникам минулого, однак більшість людей не можуть назвати більше одного-двох імен винахідників. Ви здивуєтесь, що імена багатьох винахідників заховані у назвах їх винаходів, якими ми користуємось щодня.

Габріель Фаренгейт – ртутний термометр та температурна шкала. Прусський фізик Габріель Фаренгейт винайшов ртутний термометр у 1714 році. Хоча Галілео Галілей винайшов водний термометр на 100 років раніше, він був дуже приблизним і не таким точним, як ртутний термометр Фаренгейта. Габріель Фаренгейт також винайшов температурну шкалу, яку він використовував для визначення точки кипіння різних рідин.

Алессандро Вольта – батарейка. У 1800 році Алессандро Вольта винайшов перший метод виробляння постійного потоку електричного струму. Його батарейка, яка мала назву „Стовпчик Вольта”, складалась зі стовпчика мідних та цинкових дисків, розділених картонними дисками, просякнутими розчином солі. Електричний струм проходив через дріт, що з’єднував верхній і нижній диски. Ця батарейка була першим переносним джерелом енергії в історії людства, і без неї не існувало б багатьох інших винаходів, які приводяться в дію за допомогою електрики. На честь цього великого винаходу одиниця виміру електричної напруги, вольт, названа іменем графа Вольти.

Луї Брайль - система письма для сліпих. 12-річний французький хлопчик на ім’я Луї Брайль винайшов код, пізніше названий на його честь, у 1821 році. Луї вигадав цей код після того, як колишній солдат на ім’я Шарль Барб’є приходив до їх школи, щоб розповісти про винайдену ним систему „нічного письма”. Шарль винайшов код, що складався з 12 рельєфних крапок, щоб солдати могли читати військові повідомлення вночі, не маючи світла. Луї спростив код Шарля, зменшивши кількість крапок до шести. Луї ще й не було 15 років, коли він опублікував першу книжку, написану винайденим ним кодом; продовжуючи роботу протягом багатьох років, юнак розробив символи для нотних та математичних знаків. До 1868 року код Брайля розповсюдився в усьому світі, і тепер сліпі люди майже в усіх країнах використовують цей код для спілкування.

Граф Сандвіч – скибки хліба з начинкою з м’яса, сиру тощо. Джон Монтегю, четвертий граф Сандвіч, був високоосвіченим політиком 18-го сторіччя, але зараз його більше пам’ятають як винахідника сандвіча. Одного дня у 1762 році граф був захоплений грою в карти, і, хоча він був голодний, не хотів покидати ігрового столика. Щоб розв’язати цю проблему, він попросив свого лакея принести йому декілька скибок хліба та м’яса. Тоді він поклав шматочки м’яса між скибками хліба і став їсти цю закуску, не відриваючись від гри. Принцип сандвіча негайно став дуже модним, а сама закуска-сандвіч продовжує користуватися популярністю у всьому світі.

Мелітта Бентц – спосіб приготування і фільтрування кави. Німецька домогосподарка Мелітта Бентц любила каву, однак вона не любила гущу та гіркі масла, які потрапляли до кави, звареної традиційним способом (кип’ятіння меленої кави у воді). Вона подумала, що смак кави можна покращити, якщо зробити так, щоб мелена кава і масла не потрапляли в напій – відфільтрувати їх. Вона експериментувала з різними матеріалами і способами, поки врешті-решт не вирішила, що найкращий результат досягається завдяки промокальним папірцям з зошитів її сина, з яких вона вирізала диски і поклала на дно мідного горщика, в якому перед тим зробила декілька отворів. Завдяки її фільтрам можна було готувати насичену каву без гіркоти та гущі. Пані Бентц запатентувала свій винахід і разом із своїм чоловіком у 1908 році заснувала компанію. Більш ніж через 100 років люди в усьому світі досі використовують спосіб приготування кави Melitta® та однойменні фільтри для приготування своєї ранкової кави.

Лівай Стросс – джинси. Леві Стросс, володар галантерейного магазину, та кравець Джейкоб Девіс, одержали патент на перші у світі джинси в 1837 році. Ці брюки були оригінальними, тому що Девіс розмістив металеві заклепки по боках накладних кишень та в основі ширінки. Перші джинси, які вважались робочим одягом, виготовляли як з темно-синьої, так і з коричневої бавовни. Коричнева тканина не набувала такої м’якості і не була такою зручною, як синя, тому згодом джинси з неї перестали виробляти. Сині джинси і досі в моді і стали символом американського способу життя.

Джордж Істман – фотоапарат з котушковою плівкою. На початку 1800-х років, коли було винайдено фотографію, матеріали були дорогими, а сам процес фотографування і виготовлення фотографій був складним, тому цією справою займались професіонали. Американський фотограф та підприємець Джордж Істман змінив ситуацію, винайшовши першу суху прозору гнучку котушкову плівку, запатентовану в 1884 році, та перший фотоапарат, спеціально призначений для котушкової плівки, запатентований у 1888 році. Ручний фотоапарат Кодак можна було купити готовим для використання з уже зарядженою плівкою на 100 кадрів. Після використання усіх кадрів покупці повертали фотоапарат до компанії Істман Кодак. Компанія проявляла плівку і відсилала все назад покупцеві. Не дивно, що лозунгом компанії Істман Кодак були слова „Ви натискаєте кнопку, ми робимо решту”.

Шовк – натуральна тонка нитка, а також виготовлена з неї тканина, що вирізняється м’якістю, міцністю і блиском. Шовк був відомий у Китаї ще в ІІІ тис. до н.е., але тайна його виробництва строго оберігалась. Дорогі вироби з м’якої, легкої і красивої тканини подорожували разом з купецькими караванами через пустелі і гори так званим Великим Шовковим шляхом. На протязі століть ця тканина цінилась на вагу золота ( а іноді й дорожче). За переказами першими таємницю виробництва блискучої нитки викрали японці, які таємно вивезли з країни жвих гусениць шовкопряда і чотирьох дівчат, що володіли технікою виготовлення тканини. Індуси змогли отримати цю технологію, коли одна з китайських принцес була видана заміж за індійського раджу. За легендою вона пивезла яйця шовкопряда і насіння тутового дерева у своїй високій весільній зачісці. У середині VI ст. християнські ченці таємно привезли до Європи лялечок шовкопряда, сховавши їх всередині своїх посохів. З тих пір виробництво шовку розповсюдилось в Італії, Греції, Іспанії та Франції. У Росії виробництво шовку почалось за Петра І. Гусениці всіх шовкопрядів на певному етапі свого розвитку утворюють кокон – обмотують себе довгою ниткою, яка утворюється з речовини, що виділяється особливою залозою. Всередині кокона личинка поступово перетворюється на дорослу істоту. Процес виробництва шовку починається з вирощування тутових дерев ( у нас цю рослину називають шовковицею). На листках білої шовковиці метелики шовкопряда відкладають яйця, з яких через певний час виходять молоді личинки. Харчуючись листям , гусінь росте, а потім поступово починає „одягатись” в шовкову нитку. Готові кокони збирають і обробляють гарячим паром чи окропом, для того щоб можна було знайти кінець міцної блискучої нитки. Повна її довжина в одному коконі досягає 1,2 км. Однак ця нитка настільки тонка, що для виготовлення промислової шовкової нитки складують волокна від 3-х до 10-ти коконів.Шовк – єдина тканина, в якій не живуть комахи. У середні віки, в епоху тотальної антисанітарії це було єдиним порятунком від надокучливих вошей.