| Незвичайні дощі Іноді
на Землі йдуть незвичайні дощі, які разом з водою виливають
на поверхню землі різні предмети: монети, зерно, плоди, і навіть
павуків, риб, медуз і жаб. Долина
Живих Дощів... Таку назву дістала одна з долин у басейні Амудар’ї після
того, як там двічі прошуміли „живі опади”. У серпні 1963 року неподалік
селища Дейнау випав „дощ” з дрібних жаб. А через два роки в цій самій
долині на селище Дарганата разом з дощовими потоками й градом на голови
здивованих людей падали жаби і дрібна риба.  Цікава
подія трапилася у 1974 році. Мешканець австралійського містечка Лісмор
на прізвище Портер прокинувся від важких ударів по даху. Здавалося,
будинок закидали камінням. За хвилину все припинилося. Обережний Портер
дочекався світанку і вирішив з’ясувати, що ж відбулося вночі. Картина,
що постала перед його очима, була зовсім несподівана: на даху будинку і
навколо нього лежали великі екземпляри тихоокеанської риби лобана. Понад
150 рибин зібрав того ранку дідусь Портер. Щоб зафіксувати такий
незвичайний випадок, він сфотографував свій „улов”.
У
1940 році в Мещерах Павловського району (нині Нижнє-Новгородської
області Російської Федерації) відбулась дуже загадкова подія. Стояли
спекотні дні, було душно. Вечорами на обрії з’являлись грозові хмари. В
один з таких днів прогуркотіла велика гроза. І з першими ж дощовими
краплями на землю посипались... срібні монети часів Івана ІV. Коли
стихія вгамувалася, селяни зібрали близько тисячі стародавніх монет, що
впали з неба. Винуватці
усіх цих „чудес” – грозові вихори. Зрозуміло, що коли на шляху такого
вихору трапляється якась водойма – річка, ставок чи озеро, – вода з неї
піднімається вгору, утворюючи водяний стовп. Нерідко смерч висмоктує
воду до дна. А разом з водою атмосферний насос піднімає вгору і
мешканців водойм. Назбирає смерч у такий спосіб риби, раків, медуз,
підніме їх у повітря, а потім, коли ослабне, вони починають падати з
неба на голову здивованих, а часто й наляканих, людей. У
цьому ж полягає розгадка дивовижного дощу із срібними монетами. Зливи
дуже розмили ґрунт, і на поверхні його опинилася давно закопана посудина
із срібними грішми. Смерч, що виник під час грози, проходячи над цим
місцем, підняв монети високо вгору. А пізніше, коли вихор розпався, з
неба разом з дощовими краплями посипались і гроші. Дивина
дощу, що проливається, деколи обумовлюється не тільки падаючою живністю
з неба, а незвичайним кольором самого дощу. Так, ефектним видовищем
став так званий "Кривавий дощ". Це незвичайне природне явище було
відмічено близько трьохсот п'ятдесяти років тому у Франції. На початку
липня 1608 в околицях маленького французького містечка пройшов зовсім
незвичайний дощ: краплі дощу нагадували краплі свіжої крові! Жителі
сприйняли це як якийсь знак згори. Вони вважали, що Бог розгнівався на
них за їхні гріхи, а дощ був посланий, як передвістя кінця світу. Як народжується веселка.  Сонячне
світло видається безбарвним, але насправді в ньому наявні різні
кольори. Інколи їх можна побачити на поверхні мильної бульбашки або на
воді, покритій плівкою нафти. Ці ж кольори можна побачити і в небесній
веселці. В усіх цих явищах білий колір розкладається на низку кольорів,
які називаються спектром.
Веселку можна побачити тоді, коли сонце
вигулькує під час дощу. Сонячне сяйво освітлює крапельки води і
розкладається в них на кольори спектру. Здалеку відбите світло подібне
до кольорової дуги, що простяглася через небосхил. Прийнято ділити
спектр на сім кольорів – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий. Кольори завжди з’являються в тому самому порядку – червоний ззовні дуги, а фіолетовий всередині.
Промінь світла, що проникає у краплю, заломлюється і розкладається на
кольори спектра, які разом і створюють веселку в небі. Доторкнутися до
веселки неможливо, тому що побачити її сяйво можна лише з відстані.
Що таке полярне сяйво.
Інколи у небесах високих широт спалахують дивовижні світлові видовища.
Це сяйво зумовлене потоками крихітних часточок, випромінюваних Сонцем
під час так званих сонячних бур. Невдовзі потоки цих стрімких часточок
досягають земної атмосфери. Магнітне поле Землі викривляє їх шлях, і
часточки входять в атмосферу біля полюсів. Стикаючись із часточками
повітря, вони випромінюють світло.
 Форми
полярного сяйва різні: світлі смуги, дуги, пульсуючі поверхні. Найкраще
полярне сяйво спостерігати за Північним полярним колом, хоча його можна
побачити і в Південній півкулі.
Полярне сяйво – вражаюче видовище. Воно нагадує різнокольорову завісу, що невпинно рухається по небу.
Підземні річки. Не всміхається їм Сонце,
Не купаються в них зорі,
Все шукають те віконце,
Крізь яке б їм вийти в море.  Вода
завжди знайде собі дорогу. Крізь тріщини в грунті та гірських породах
вона пробивається в глибини Землі. Там її затримують товсті шари глини ,
граніту. Так утворюються підземні озера, річки.
Розчиняючи в собі різні корисні для організму людини
мінерали і гази, підземні води стають цілющими. У тих місцях, де такі
води пробиваються на поверхню, утворюються мінеральні джерела.
Якщо води підземних джерел піднімаються з великих глибин
або знаходяться поблизу вулканів, вони завжди теплі. А іноді бувають
навіть такі гарячі, що перетворюються на пару. Струмінь гарячої води і
пари може бити фонтаном. Це –гейзери. Їхню воду використовують на електростанціях, для опалення будинків, постачання квартир гарячою водою.
Підземні води приховують багато таємниць.
Блискавка і грім. ... блиснула блискавка
з чорної хмари,
і гримнули грому
розкотисті вдари,
і злива линула,
неначе з цебра,
аж ріки побігли
навколо двора ( Н. Забіла )  У
природі є дрібнесенькі заряджені частинки. Вони неоднакові. Одні з них
позначають знаком (+), інші – знаком (-). Це означає, що такі частинки
мають електричний заряд.
Що таке електрика, сьогодні всім
добре відомо. Варто лише клацнути вимикачем – і вмить засвічується
електрична лампочка. Вмикаємо в електричну розетку холодильник,
телевізор, праску і вони починають працювати. Це частинки (-) „біжать”
по проводах, утворюючи електричний струм.
У жаркий
день, коли потоки повітря, водяної пари і пилу, нагріті Сонцем,
піднімаються вгору, вони проходять крізь менш нагріті шари повітря. При
цьому виникають і розділяються частинки (+) і (-). У великих кількостях
вони накопичуються у хмарах. Коли хмара, в якої більше частинок (+),
проходить поблизу хмари, в якої більше частинок (-), між ними проскакує
іскра. В повітрі виникає дуже сильний короткочасний електричний струм (
розряд) – блискавка. Вона так розігріває навколишнє повітря, що воно швидко розширюється і породжує звук, який так лякає людей, - грім.
Минуло багато зим і літ, аж поки люди зрозуміли, що не
слід боятися грому, і навчилися захищатися від блискавки. Вони винайшли
блискавковідвід.
Cніжинки Кожен
з нас хоча б раз у житті бачив сніжинки. Це дивовижні творіння, які є
чудовим прикладом самоорганізації речовин з простого стану в складний.
Сніжинки - це кристали льоду, точніше - зростки простих кристалів льоду −
голочок і пластинок. Високо в небі взимку плавають перисті хмари, що
складаються з безлічі таких кристалів. Вони ростуть, перетворюються на
сніжинки, тяжчають - і цілими зграями спрямовуються вниз. Йде сніг.
За
формою сніжинок метеорологи навчилися навіть передбачати погоду на
завтра. Звідки ж беруться кристали льоду в хмарах? Вони утворюються з
водяної пари. Пам'ятаєте, як у холодну погоду намерзає іній на комірі
або на рукавичці, якщо на неї подихати? У сніжинках прихована велика
таємниця. Насправді, чи не чарівно це, чи не дивно: пара з чайника, з
балії з білизною, дим з труб - все це кошлате і безформне, піднявшись
вгору, до хмар і зазнавши перетворення, сиплеться до нас назад не
безформними грудками, не нудним пилом, а у вигляді мереживних
шестикутних кристалів. Вважається, що в природі немає двох однакових
сніжинок. Сьогодні відомо 135 типів сніжинок. Форми їх різняться залежно
від навколишніх обставин: температури та вологості повітря,
атмосферного тиску, навіть структури води, з якої утворюються. Якщо
фізичні властивості краплини хоча б трохи змінюються, автоматично
змінюється й форма сніжинки.
 Але
малюнок сніжинок не хаотичний, а закономірний. Неначе сама Природа хоче
натякнути нам, що в основі її лежить не хаос, не безлад, а якісь дуже
точні і красиві математичні закони. . Саме в цій закономірності
підпорядкованості геометричним пропорціям і полягає надзвичайна краса
сніжинок. Але ніщо не вічне. Сніжинки - це не тільки дивовижна, але і
дуже нетривка субстанція. При підвищенні температури кристалічні
утворення починають розпадатися і сніжинки тануть.
Білий колір походить від укладеного в сніжинці повітря. Світло всіх
можливих частот відбивається на граничних поверхнях між кристалами і
повітрям і розсіюється. Сніжинки складаються на 95% з повітря, що
обумовлює низьку щільність і порівняно повільну швидкість падіння (0,9
км / год). Найбільша коли-небудь засвідчена сніжинка мала діаметр до 38
мм. Звичайно ж сніжинки мають близько 5 мм в діаметрі при масі 0,004 г.
При падінні у воду сніжинка створює вкрай високий звук, практично
нечутний для людини, але неприємний для риб.
У 1885 році, після безлічі спроб і помилок, американський фермер Уілсон
Бентлі (Wilson A. Bentley) на прізвисько «Сніжинка» отримав першу вдалу
фотографію сніжинки під мікроскопом. Він займався цим сорок шість
років, зробивши більше 5000 унікальних знімків. На основі його робіт
було доведено, що не існує жодної пари абсолютно однакових сніжинок (що
згодом істотно доповнив теорію кристала).
Британські
вчені встановили, що останнім часом побільшало тригранних сніжинок.
Нерідко можна натрапити й на сніжинку із дванадцятьма променями, хоча
класичною вважається шестигранна...
Японці проводили дослідження з тією самою краплиною води. Спочатку її
заморожували до утворення сніжинки, потім розморожували та знову
заморожували — і сніжинки були зовсім різними. Краплина може
закристалізуватися як завгодно, і сказати наперед, яка сніжинка
утвориться з тої чи тої краплини, неможливо.
|
