Я з прекрасного Поділля,

а звуть мене Олена Дубинчук.

   Олена Степанівна Дубинчук на­родилася 21 травня 1919 року на Вінниччині, в старовинному Ямполі, «місті, що розкинулось у ямі» на Дністрі, по сусідству з Молдовою. Ще за два місяці до того її батька, директора школи, забрала страшна епідемія тифу, а через десятиріччя туберкульоз хребта звів у могилу й матір, завідуючу початковою школою. Тож сиротою опікувалася її родина — тітка й особ­ливо дядько Володимир Тарасов — математик, директор школи, заслужений учитель України, що прожив до 90 років.

 З 1951 року й до останку Олена Степанівна жила тільки інтересами Науково-до­слідного інституту педагогіки України. Тут вона захистила дисертації — у 1954 році на тему «Вуз­лові питання математики в 5 класі» та з проблем методики математики й профтехосвіти. Писала під­ручники, а ще працювала в педінституті, тепер НПУ ім. М. П. Драгоманова. Її книжки виходять у Ки­єві й Москві, в Болгарії і Польщі, та й сьогодні старшокласники знаходять у підручнику «Алгебра і початки аналізу» нею підготовлені розділи про степеневу та показникову функції, «Вступ до ста­тистики». Працю її відзначено трудовими й осві­тянськими нагородами.

«Як джерельна вода спраглому були її терплячо мудрі коментарі, й лагідна усмішка, і доброта в очах, і теплота розуміння», — згадує О. Москален­ко. Це «знімало напруження, повертало усі фарби життя», — пише І. Новик. «Вона завжди комусь до­помагала, хоч сама жила дуже скромно», — додає Л. Хлєбникова. Олена Степанівна мала домашній ботанічний сад — неповторну колекцію фіалок, ко­хаючись у природі, систематично вела фенологічні нотатки.

Олени Дубинчук не стало 25 жовтня 1994 року.

 Працюючи над створенням но­вих підручників, Олена Степанівна сповідувала педагогічне кредо: «Необхідно так організувати повторення, щоб старий матеріал постав перед учнями в новому висвітленні: використати ві

домості про значення математики для сучасних досягнень науки й техніки, залучити елементи історизму, встановити міжпредметні зв'язки, на яскравих прикладах переконати в необхідності конкретних знань для оволодіння певною про­фесією».

Приклад О. С. Дубинчук: «Художники, які пи­шуть у техніці олійного живопису, найчастіше використовують цинкові білила, тому білу фар­бу можна вважати модою в їх сукупності на па­літрі, а врахувавши цей факт статистики, випускати на продаж білил більше, ніж фарб інших кольорів» (1993 рік).